Про ув’язнення українців у таборах ГУЛАГу можна розповідати нескінченно, зазначала гостьова лекторка Лариса Бондарук, кандидатка історичних наук, головна спеціалістка Західного міжрегіонального відділу Управління забезпечення політики національної пам’яті у регіонах Українського інституту національної пам’яті. Тема, з якою завітала пані Лариса до студенток освітньо-професійної програми Початкова освіта та Дошкільна освіта (ОПС – фаховий молодший бакалавр) – «Українці на Соловках» 28 листопада 2022 року. Це перша зустріч щодо вивчення історії України, яку організувала і провела Галина Єрко, голова циклової комісії суспільних та художньо-мистецьких дисциплін.
Як зазначає Лариса Бондарук, із усіх радянських концтаборів найбільш відомим був Соловецький. Тут більшовики 1923 року створили управління Соловецького табору особливого призначення. Це був перший табір, де примусова праця, яку в таборах використовували з 1918 року, була поставлена на комерційну основу. «Здєсь власть не совєтская, а соловецкая», – заявив перший начальник табору Олександр Ногтєв, який мав репутацію кривавого ката. Ця фраза стала не лише часто повторюваним афоризмом, а й реальним втіленням «СРСР у мініатюрі», виробивши власні умови і правила життя.
Правда про страту 1111 людей з табору на Соловках в урочищі Сандармох неподалік залізничної станції «Медвежья Гора» вразжає своє цинічністю та жорстокістю кожного та кожну, хто має серце. Серед них Лесь Курбас, Пантелеймон Куліш, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, троє Крушельницьких – це був постріл в саму Україну, у мрії про Відродження і культуру. Особливо вразила історія родини Антіна Крушельницького, яка була розстріляна і знищена (лишилася лише донька Лариса).
Лариса Бондарук розповідала, як українці боролися за право бути собою, потерпаючи від наруги в особливих радянських концтаборах (наджорстких умовах, спеціально створених для політичних опонентів режиму) і порівнювала із сьогоденням України.
