У березневі – Шевченківські дні “Кобзар” – читають у всіх куточках планети. Іван Драч у вірші «Виклик» звертається до українців: «Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха. Ще каторжника роботи…І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру!»
Кожне нове покоління відкриває для себе поезію Тараса Шевченка як Слово що навчає добра, совісті, любові до України.
Сьогодні 10 березня 2026 року розмова куратора Світлани Вірсти із студентами 3 Г курсу була особливою: архівні історії «Волинь. Слово Кобзаря. Життєві історії». Про часи, коли вірш «Розрита могила», було вилучено з усіх видань творів Кобзаря, вони знають з підручників. Історія про нескорених духом, хто чинив свій супротив Часу, Владі. «Кобзар» цензурований , поділений на «дозволено й недозволено». З 1944 року на Волині розгорнулася широкомасштабна кампанія боротьби з «неблагонадійним» населенням. У березені 1945 рокув студенти Педагогічної школи в аудиторії читають вірші Кобзаря, серед них і «Розрита могила». Кімната була наповнена не лише юними патріотами, але й «свідомими робітниками влади».13 числа енкаведисти забрали п’ятьох найактивніших організаторів і учасників вечора: Юрія Патуту, Ліну Петрощук, Євгена Хринюка, Олександра Сосицького і Олександра Рудницького. Двом із них виповнилося по 15-років, двом –по 16-ть, одному – 17 років.
Студентів забирали прямо з пар, не повідомляючи ані близьких, ані рідних про подальшу іхню долю. Вирок не забарився – 15 років каторжних робіт О.Сосицькому, іншим неповнолітнім «м’яке» покарання – 10 років виправно-трудових таборів без позбавлення громадянських прав. Розкидали по найстрашніших таборах смерті – в Тайшет, Норильськ, Колиму, Магадан…
Але, перемагала жага життя, підтримували старші земляки. Репресованим студентам удалося домогтися перегляду кримінальної справи лише після смерті Сталіна. До дому на Волинь повернулися не всі – повернулись з Кобзарем у серці і в руках.
Імперія боїться слова Правди! Правда на боці вільних!
