У 1981 році випускники групи А спеціальності Початкове навчання залишили стіни Луцького педагогічного училища. І сьогодні через 45 років вони знову повернулися сюди – згадати молодість, зустрітися з одногрупниками та побачити, як змінилася їхня альма-матер.
Тепло зустрів колишніх випускників уже значно оновленого Луцького педагогічного інституту ректор Петро Бойчук. За чотири з половиною десятиліття змінилося чимало. Зустріч розпочалася зі спогадів і щирого зацікавлення: чим живе сьогодні заклад, який свого часу став важливою частиною їхнього життя.
Петро Микитович розповів про сучасний інститут, його здобутки. Зокрема, відзначив успішну цьогорічну вступну кампанію, розширення переліку спеціальностей і нові можливості для студентів. Сьогодні заклад поєднує традиції педагогічної освіти із сучасними підходами і технологіями, дбає про якість навчання, розвиток практичних компетентностей та створення умов, у яких молодь може професійно зростати й всебічно реалізовувати себе. Особливе враження на гостей справили сучасні аудиторії, навчальні лабораторії, оновлена матеріально-технічна база та нові проєкти, зокрема професійна студентська телестудія.
Староста групи Віра Веремійчик та Святослав Гаврилюк не приховують емоцій:
– Бачимо разючі зміни – училище зробило величезні кроки вперед. Ми навчалися в той період, коли воно лише розбудовувалося, зокрема споруджувався семиповерховий корпус. Тоді було значно менше спеціальностей. Сьогодні вражає викладацький склад, технічне забезпечення.
– Ми прийшли сюди після 9 класу й отримали гарну, сильну підготовку, яка стала фундаментом нашої професійної діяльності. Із нашої групи близько 90 відсотків працюють у сфері освіти, обіймаючи різні посади. Училище дало нам не лише професію. Воно дало старт розвитку особистості: навчило комунікувати, думати, приймати рішення, знаходити вихід із непростих ситуацій. Тому цей заклад назавжди залишиться для нас яскравим і світлим спогадом.
Екскурсія рідними коридорами стала своєрідною мандрівкою крізь час. Тут змінилося багато чого, незмінним залишилося головне: особливе відчуття причетності до місця, де колись починався професійний шлях.
Минуло 45 років, а студентські роки й досі живуть у пам’яті. Бо справжня альма-матер – це не лише стіни, це люди, знання, перші професійні мрії та спогади, які з роками стають тільки дорожчими.
